Виписка з лікарні – організаційно-психологічна задача
Повернення додому з лікарні – це питання медичного транспортування до місця проживанняі запуску процесу адаптації з перших моментів. Хто і що повинен чекати на пацієнта в тому місці, де він перебуватиме? Чи має бути якась особлива підготовка? Невже зараз у пріоритеті лише замовлення медичних послуг додому та турбота про домашнє господарство? Як змінюються стосунки хворого із сім’єю.
Основні характеристики хорошого повернення додому
У день виписки:
- Включайте опалення вранці; ліжко має бути готовим і теплим.
- Квартира має бути забезпечена основними продуктами харчування.
- Слід приготувати теплу їжу (відповідно до чинної або нової дієти).
- На місці повинен чекати опікун – це важливо у разі проживання одного, неможливості приїзду сім’ї або інших подібних обставин (якщо з цієї причини пацієнта можуть тримати довше, ніж необхідно, та розміщення такої людини не планується).
- Слід ознайомитися з фактом виписки зі стаціонару та плановими рекомендаціями; слід припустити, якщо необхідно, що характер виділень може вимагати зміни та адаптації (у зв’язку з характером існування хворого)
- Час виписки повинен враховувати всі сприятливі та несприятливі обставини і має бути фактично здійснений (люди не повинні зазнавати стресу від тривалого очікування транспорту та його умов та самого прибуття, які в результаті можуть змінитися тощо)
- Добре, якщо інформація про заплановану виписку з’явиться за 24 – 48 годин.
- У день виписки додому має прийти медсестра, фізіотерапевт або професійний фахівець з догляду (не наступного дня – це допомагає пацієнту та особам, які здійснюють догляд, адаптуватися та здобути впевненість у собі).
- За наявності показань пацієнт повинен мати можливість повернутися додому у будь-який день тижня/місяця.
- Доцільно поговорити з лікарем у день виписки (після приїзду додому), щоб переконатися, що пацієнт добре адаптується.
- У деяких випадках після виписки може бути доцільно залишити вдома медсестру на ніч (на стільки, скільки потрібно).
- Перед випискою бажано провести консультацію щодо сестринської справи, реабілітації та догляду вдома з особами, які здійснюють догляд (найкраще, щоб такий фахівець з’явився в лікарні, поки людина ще перебуває в лікарні – контакт із пацієнтом та медичним персоналом: співбесіда, міждисциплінарний розмову).
- Слід подбати про те, щоб у день виписки будинку була доглядальниця, яка зможе впоратися з новими обов’язками на якийсь час.
- Якщо ви знаєте про конкретні консультації, аналізи, відвідування, форми підтримки, процеси лікування та необхідне обладнання, яке необхідно буде підготувати/замовити, вам слід якнайшвидше звернутися за напрямками (до лікарні, первинної допомоги) та записатися на прийом ( повідомити про необхідність) на відповідних об’єктах у спеціалістів.
Повернення додому – емоції
Найбільш поширені емоції, що приймаються хворим перед хворобою:
- невіра та заперечення,
- дратівливість та гнів,
- прагнення все взяти під контроль,
- депресія та жалоба,
- прийняття та участь (у процесі лікування).
Запишіться на безкоштовну екскурсію!
Вибір будинку престарілих для вашої близької людини - відповідальне завдання. Подивіться своїми очима на умови в наших пансіонатах, познайомтеся з персоналом.
Неправильно виконані заняття з хворою людиною можуть викликати у хворого негативні емоції. Член сім’ї може сприйняти це як критику. При цьому він виправдовує свій стан: він робить, що може, і відчуває високий хронічний рівень стресу. Кожні відносини мають свої сильні і слабкі сторони, і напруга між людьми згодом поширюється між людьми. Це може відбуватися на кожному кроці, і уникнення будь-якого рівня страждань будь-якої із сторін призводить до дедалі сильніших спалахів гніву та підриває весь процес надання допомоги. Сім’ї описують пацієнта як нестерпного пацієнта, який довго приховує образу, а особа, яка здійснює догляд, боїться зробити ще одну помилку. В результаті процес догляду стає поверховим і завмирає. Перспектива продовжувати жити у гармонії відступає, а здатність пацієнта залишатися вдома дедалі частіше таємно піддається сумніву із боку безпосередніх осіб, які здійснюють догляд. Розширена сім’я, якщо не вдасться нормалізувати відносини між пацієнтом та особою, яка здійснює догляд, може стати важелем для приміщення пацієнта до будинку для людей похилого віку або аналогічна установа цілодобового догляду. На практиці це дуже проста порада (пропозиція), яку легко зрозуміти особам, які здійснюють догляд. У певному сенсі комфорт життя найближчих родичів не менш важливий.
Стресс осіб, які здійснюють догляд, впливає на якість допомоги, яку вони надають. Депресія і тривога в особи, яка надає допомогу, можуть позбавити пацієнта діяльності, що якісно надається. Це впливає результати лікування. Цей зв’язок працює і у зворотному напрямку: коли результати лікування задовільні, стрес у особи, яка здійснює догляд, знижується. Члени сім’ї, які доглядають, нерідко вступають у конфронтацію з пацієнтом. Між ними виникає конфлікт. Щоб перестати звинувачувати себе (зазвичай спосіб життя та причини захворювання), потрібні навіть треті особи. Після вислуховування та розуміння обох сторін створюється можливість пояснити суть поточної діяльності та покращити окремі сфери функціонування. Завдяки втручанню підвищується психологічний комфорт особи, яка здійснює догляд, та якість послуг, що надаються пацієнтові.
Відновлення після госпіталізації для людей похилого віку Дніпро
Процес адаптації запускається автоматично. Достатньо того, щоб хворий залишався вдома. Все залежить від навичок і здібностей вирішувати нові завдання, що виникають, набутих особами, які здійснюють догляд, протягом життя і в передгоспітальний період. Тим не менш, процес навчання в кожному випадку буде більш-менш проблематичним, а ключовим моментом буде психологічна здатність осіб, які здійснюють догляд, справлятися з ситуацією день у день. Подальші перспективи важко уявити і «неконкретні».Розпорядок дня домінує у сприйнятті осіб, які здійснюють догляд як єдино обов’язковий. Календар заходів робочого характеру – щотижневий, а організаційно – розрахункових та формальних – щомісячний. Догляд, що вимірюється роками, є дуже глибоким процесом адаптації, який пройшли сім’ї, щоб тримати пацієнта вдома. Навіть якщо пацієнт погоджується, після багатьох місяців або років догляду він не перестає бути опікуном. Іноді вони самі вимагають догляду.